Главная>>Разное>>Хваліться, але знайте міру!
Хваліться, але знайте міру!

30

Нояб -0001

Хваліться, але знайте міру!

В Разное

Занадто показуючи свої успіхи, ми шукаємо уваги навколишніх або ж маскуємо власні страхи. Об этом сообщает risk-inform.in.ua со ссылкой на СМИ.

Інна, постійна читачка газети «Моя сповідь»: “Днями зі мною трапився не­приємний випадок, який не дає спокою. Я повернулася з відпуст­ки на роботу й мала необереж­ність похвалитися перед колеґа­ми, яким гарним був мій відпочи­нок в Іспанії. Ніби все, як завж­ди: показала фотографії, сувеніри кожному вручила, навіть по кели­ху вина випили наприкінці робочо­го дня. А наступного ранку випадково почула розмову трьох жіно­чок. Вони перемивали мої кісточ­ки. Говорили, що я “випендрююсь”. Що хизуюся тим, як багато гро­шей витратила, в якому розкіш­ному готелі жила. Що повернула­ся у новій модній сукні й з куло­ном, який кожному продемонстру­вала. І ще говорила, дивіться, яка в мене гарна засмага. Словом, отакі неприємні базарні балачки.

Я вдала, ніби нічого не чула, на­магалась проковтнути це мовч­ки. Але, по щирості, мені дуже неприємно. Ну гаразд, вони мені заздрять — то це їхня проблема. Але врізалась мені в пам’ять фра­за однієї колеґи, яку я дуже пова­жаю. Вона не брала участі у тих балачках, сиділа мовчки, а потім просто сказала: “Дівчата, та го­ді вам уже. Ви ж знаєте, що наша “Інна завжди любить похвалити­ся: “ой, а я”, “а у мене”... Ну та­ка вона вже є, нічого не вдієш”. Почути це з вуст мудрої та роз­судливої жінки не дуже приємно. Я раптом замислилась: а й справ­ді, я завжди біжу до людей з тим, щоб похвалитися. Чи то успіхом у роботі, чи то покупкою, чи яко­юсь особистою подією. І виходить так, що репутація хвалька закрі­пилась за мною не так вже й ви­падково. Мабуть, треба бути стриманішою. Та чи зможу? Ду­маю, що це вже риса мого харак­теру, викорінити яку буде непро­сто. Скажіть, це дуже погано? Чи не перейматися — бути та­кою, якою є? Бо до моїх 36-ти років мені ніхто не дорікав тим, що люблю вихвалятися”.

 

Будьмо відвер­тими: хвалитися подобається май­же кожній люди­ні. Хіба ж ви не помічали цього?

Пригадайте запеклого рибал­ку, що розводить руки на півтора метра, вихваляючись, яку рибку він зловив. Або дівчину, котра демонструє каблучку подругам як подарунок хлопця, хоча купила її у крамниці сама. А хі­ба ви самі не любите демонстру­вати друзям і колегам фотографії дітей, онуків — щоб похвалитися найгарнішим у світі малюком?

Нічого поганого в цьому, ка­жуть психологи, немає. От тіль­ки треба знати, як, коли, де й кому можна похвалитися свої­ми досягненнями, а у яких си­туаціях краще змовчати взагалі.

— З дитинства батьки й рідні твердили нам, що хвалитися — некрасиво, — каже Ольга Пи­ріг, член Асоціації практикую­чих психологів і психотерапев­тів. — Ще й народна мудрість це засуджує: “Хвальби повні тор­би, та вони порожні”, “Не хва­ли сам себе — нехай тебе лю­ди похвалять”, “Задирай голо­ву так, щоб шапка не злетіла”. Мовляв, скромність прикрашає людину. Та чи так це насправді? Що, наприклад, робити дити­ні, якщо вона намалювала пре­красну картинку, а її ніхто так і не похвалив? Їй прикро, образ­ливо, бо про неї забули! То чому б не нагадати про себе? “Мамо, тато, подивіться!” Ми дорослі­шаємо, але людина так влашто­вана, що за допомогою хвальби може привернути увагу навко­лишніх. І в розумних межах це навіть корисно для психічного здоров’я. Адже кожна людина потребує певних схвальних оці­нок за свої досягнення і завою­вання. І часто буває так, що са­ме хвальба здатна принести не­обхідну для самооцінки людини реакцію і відгук навколишніх.

Скажімо, ваша ідея послужи­ла основою для успішного ново­го проекту компанії, але про це ніхто вже не згадує. Можна нага­дати про своє авторство? Так, це цілком правильно з вашого боку. І це чесно, адже знайдуться де­сятки охочих привласнити цю ідею собі.

Буває й так, що людина хва­литься для того, щоб самоствердитися. Це не дуже добре для неї, бо свідчить про низьку са­мооцінку. Самодостатня людина почуває себе успішною і щасли­вою навіть без схвалень навко­лишніх.

— Тобто важливо попрацювати над самооцінкою?

— Так, адже часто людина хва­литься заради того, щоб зама­скувати свої негаразди, сумні­ви, страхи. Наприклад, ді­вчина до 40 років не вийшла заміж. Вона панічно боїться, що залишиться сама... При цьому розповідає знайомим про свої кар’єрні успіхи, ек­зотичні подорожі з неісную­чим коханцем, про покупку дорогих речей. Так, вона вихвалається, створюючи ілюзію бла­гополуччя, успішного життя і достатку. Вона не хоче вигляда­ти невдахою в очах інших. Але правда в тому, що свою самот­ність вона вважає неприємністю. І було б правильніше спробувати цю життєву неприємність якось ви­рішувати, аніж вихвалятися при­людно кожною дрібницею. Ро­зумієте, хвалитися можна. Але робіть це правильно.

— То що можна робити, а чого — не слід?

— Кожна людина повинна пам’ятати: ніде й ніколи, ні за яких обставин не варто хвалити­ся своїми успіхами з метою при­низити інших. Бо така хвальку­ватість означає, що ви прагнете самостверджуватися за чужий рахунок. Звичайно, одна справа розписувати у фарбах свою від­пустку в Чорногорії, і зовсім ін­ша — поблажливо додавати до цього: “А ось ти знову провела свою відпустку на дачних гряд­ках? Та поїдь вже кудись нареш­ті!” Таке хвилинне задоволення, яке відчуває людина від усвідом­лення власної переваги (хвасто­щів), не вартує доброго ставлен­ня друзів й знайомих.

Не вихваляйтеся тим, що вам дісталося без жодних для цього зусиль, до чого ви не доклалися. Ваш батько — найвідоміший у місті кардіолог? Ви можете ним пишатися, але вихвалятися, чия ви донька — ні. Не ваша заслуга в тому, що ви народилися у хо­рошій сім’ї, а хтось у батьків-ал­коголіків.

Ніколи також не відповідайте хвастощами на хвастощі. Скажі­мо, подруга показує вам новень­кий смартфон, яким хотіла вас вразити, а ви натомість витягує­те зі сумочки айфон і показуєте їй. “Куди ти їдеш цього літа? До Греції? Ой, мені вже та Греція набридла, ми цьогоріч на Канари летимо”. “Ти схудла на п’ять кі­лограмів? Але до моєї талії твоїй ще дуже далеко!” Вам би непри­ємно було таке почути, чи не так?

Адже якщо людина хвалиться саме для того, щоб викликати якусь банальну заздрість навко­лишніх, то слід при цьому гар­ненько подумати, а чи потрібно це їй, і що від цього може змі­нитися. Адже, напевно, треба ще врахувати багато поганих емоцій на адресу цієї людини. А навіщо вони їй?

— Щодо поганих емоцій... Багато людей воліють взагалі ні­чим не хвалитися, “щоб не зуро­чили”. Аз огляду психології — та­ке можливо?

— Щодо зурочення — це окре­ма тема, але те, що вихвалятись своїми намірами наперед не мож­на — правда. Німецький професор психології Пітер Ґольвитцер якось зауважив: “Кожного ра­зу, коли я ставив нову особисту мету, я ділився цією новиною з друзями, батьками та колеґами по роботі. Я говорив їм, що зби­раюся зробити те й те. Або повідомляв, що вже став це робити. Коли я оголошував свої наміри, то в 95% випадків не доводив справу до кінця. Мета переста­вала бути бажаною, або шлях до неї опинявся довгим і не прино­сив радості”. Вивчаючи цей фе­номен, він провів дослід, відібравши для нього студентів випускного курсу. Попросив їх поділитися конкретними намірами на найближчі п’ять років. Анкету можна було підписувати, а можна було залишити анонім­ною. Студенти не знали, що їхні досягнення професор пере­вірятиме через цей період. І ось що з того вийшло: люди, які підпи­сали папірці справжніми імена­ми, виконали 15 — 20% з того, що задумали. Натомість у групі анонімів поставленої мети досягли 70 — 80% людей.

Ґольвитцер вважає, що в першому випадку люди по­хвалились тим, що хочуть зробити, але, озвучивши свої плани, — втратили до них інтерес. Бо вони заяви­ли: так, я ось такий крутий і амбітний, я зможу це зробити. Але похвалившись, вже не мали ентузіазму втілювати це у жит­тя, дивувати інших своїми успі­хами. Натомість “скромні аноніми” вперто йшли до мети, бо від початку були націлені на резуль­тат, а не обговорення планів і ви­хваляння своїх якостей.

Тому це правда — краще не хваліться наперед тим, що поча­ли робити, щойно запланували, але не втілили в реальність. Річ тут не в зуроченні, а у нас самих. Не слід витрачати зайву енергію на вихваляння, краще скерувати її у корисне русло.

А як правильно діяти на чужу хвалькуватість? Промовча­ти чи зробити комплімент?

— Діяти треба завжди за об­ставинами. Ви можете вислови­ти недовіру, якщо хвалько нахаб­но бреше вам у вічі, намагаючись виставити себе у вигідному світ­лі, а вас — принизити. Можете ввічливо зауважити, що вам це не цікаво. Якщо ви людина так­товна, можете навіть вдати, що повірили — якщо є підозра, що хвастощі поєднуються з брехнею, але вони не зачіпають ваші інте­реси й нікому не шкодять. Керу­ючись правилами ввічливості, на хвастощі іноді можна відгукнути­ся захопленням, компліментом. А чому б і ні? Людина тішиться, зробіть їй приємність! А от мов­чання у відповідь на хвастощі — не найкраще рішення. Воно мо­же бути розцінено співрозмов­ником і присутніми, як недовіру або відверту заздрість, ворожість. Словом, постарайтеся відчути ситуацію і дійте так, як вона то­го вимагає.

Ірина ЛЬВОВА

 

Джерело статті: газета «Моя сповідь»