Чому система права повинна змінитися

30

Нояб -0001

Чому система права повинна змінитися

В Статьи

Об этом сообщает luganskallnews.in.ua со ссылкой на СМИ.

Українське право сьогодні непрактичне і не має ідеалу, окрім релятивізму. Про це в блозі "НВ" пише Арсен Мілютін.

Зі збитками за рік державі вдалося перезавантажити судовий авангард. З грудня 2017 року Верховний Суд кинеться у штикову атаку на десятки тисяч справ. Також нам видали процесуальні кодекси у стилі пост-модерн, викликавши цим у ветеранів судочинства емоційне піднесення і сльози розчулення.

Нас же цікавить, чи переможуть ці коштовні знаряддя права наші традиційні візантійські редути. Судді прийшли надовго, і більшість читачів цього opus приречені прожити все своє юридичне життя разом із ними. Мабуть, платникам податків хотілося б прожити його довго і щасливо. Ця публікація є спробою описати картину щасливого майбутнього для права. Будувати або руйнувати такі мрії – це вибір нових суддів.

Першим завданням ВС визначив стратегію забезпечення єдності практики. Втім, це має бути пов’язане із найважливішим – стратегією реформи права.

Ці судді мають змінити українське право. Його стан сьогодні не влаштовує – воно програє конкуренцію на світовій арені, а разом програє і бізнес. Програють і людські відносини: адже різноманіття форм гармонії зі світом, яке пропонує 21 століття, натикається на застарілий юридичний мотлох.

Вважаємо, революція у праві це – дві пов’язані складові.

Перша складова – орієнтація на практичний аспект права. Це – послідовний захист судами економічних прогнозів. Пріоритетним захистом прав має стати грошова компенсація. Людям не потрібні декларації – їм потрібні гроші.

Друга складова – орієнтування на ідеалістичний аспект права – свободу. При цьому, не на свободу у поширеному вульгарному розумінні, а на свободу майбутнього. Це — свобода розвитку та пошуку істини.

Наведемо декілька міркувань на підтримку обох тез.

Українське право сьогодні, по-перше, непрактичне і, по-друге, не має ідеалу, окрім релятивізму (все у світі є відносним). Є купа сфер, де юристи консультують: «судова практика відсутня або непослідовна». В основному, це наслідок нашого рідного: друзям усе – ворогам закон.

Йдеться, що хтось свавільно стає над правом. Тобто виграє випадково той, у кого є кум, або той, хто домовився про хабар, або вигідно одружився тощо. Все це – соціальна рулетка. Тому, по суті, хабарник не відрізняється від аристократа. Різниця лише у тому, що один вигідно домовився, а інший вигідно родився.

Джон Роулз у роботі «Теорія справедливості» пропонує зменшити значення соціальної лотереї в принципі. Він провокує неприємним питанням. Чому розподіл благ має залежати від природних дарів, а не від історичної або соціальної удачі? Чому треба надати перевагу обдарованому, а не спритнику або, взагалі, аристократу?

Здається, сучасний українець не може знайти відповідь. Ідуть розмови про справедливість, але, після отримання соціальної переваги, кожен починає її експлуатувати свавільно. Як говорив розбагатілий герой одного блокбастеру: «Кляті багатії, колись я їх ненавидів, але зараз…» І суд, нажаль, просто пливе у цьому океані життя, в якому має вижити найсильніший, а справедливість – чеснота слабого.

Кращі школи права відверто дискутують цю проблему. Професори Гарварду, Єля та інших звертають увагу своїх студентів, що вони просто виграли у соціальну лотерею. Адже більшість з них (70 – 80%) походять з найбагатших сімей США.

Право майбутнього буде зменшувати фактор лотереї. Людство не змириться із тим, що природа дарує всім нерівномірно. Тому право має і буде змінюватися. Наприклад, сьогодні ми вважаємо природним турбуватися про інвалідів, намагаючись дати їм життя здорової людини, але так було не завжди. Вже завтра розвинені країни встановлять загальний фінансовий мінімум. Післязавтра західні мега-олігархи добровільно скасують спадки своїм дітям. Це – знаки.

Отже, право має тісно переплетені практичну та ідеалістичну складові.

Соціальна рулетка (в Україні працює у режимі max) зробила суд непрактичним. Він сигналізує всім, що правовий результат непрогнозований; може спрацює, а може і не спрацювати. Втім, немає прогнозу – немає грошей. Ніхто не буде займатись діяльністю, якщо неможливо зробити прогноз, що з цього приводу найбільш імовірно скаже суд. Чому, наприклад, договір акціонерів щодо українських активів зазвичай укладають десь в Англії, обравши юрисдикцію англійського суду? Тому що, український суд, розглядаючи спір за таким договором, обов’язково визнає його недійсним і не стягне збитків на користь сторони, яка покладалась на договір. Фінансова недокомпенсація порушених прав – одна із головних проблем судової системи.

Новий суд не може більше допускати такого. Економічні прогнози мають здійснюватися. Інакше ми і далі читатимемо про суди олігархів у Лондоні.

З іншого боку, як не дивно, непрактичність суду пов’язана також із догматичною впертістю. Деякі формули для судів є аксіомами, хоча вони навіть не містяться у законі. Припускаємо, що джерелом цього є теж соціальна лотерея. Наприклад, за майже 30 років! незалежності суди породили одну єдину догматичну формулу щодо зв’язку між порушенням договору та збитками. Вона повторюється з року у рік: «для отримання збитків треба довести, що порушення було єдиною та безумовною їх причиною». Працює для постраждалих погано. Адже жодна подія в цьому світі на має «єдиної та безумовної» причини.

Це більше недопустимо. Порушник контракту, рейдер, менеджер-махінатор та бюрократ мають платити гроші за свої витівки. Суд має відмовитись від «юриспрудизмів» і виконати свою практичну функцію.

Зрештою, спадок судової практики не найкращий. Треба щоб Верховний Суд розірвав ланцюг із минулим, резюмуючи помилковість попередників. Якщо ж вважати минулу практику доброю, навіщо конкурси?

Разом із тим, як відзначили, практична складова має базуватись на ідеалістичній. Якщо нові судді зможуть прищепити її праву, то це вже буде стрибок у топ передових країн.

Що можна протипоставити соціальній лотереї? Адже еліти (не тільки вітчизняні, але і західні) серйозно впевнені, що релятивізм є нормальним станом речей, свобода це – можливість творити свавілля і, в принципі, немає критерію щоб розрізнити «добре» або «зле». Ідеал такої свободи – автономія людини та концентрація на своїй волі. Фіговим листком сучасності для цього є «толерантність» – розповсюдження свободи на все, ніщо не сприймаючи серйозно. Будь-яке вподобання, яким би сумнівним воно не було, вважається достойним способом самовираження.

Читайте також: Верховний Суд: замість оновлення та реформи – чергова імітація

У таких поглядах важко знайти обґрунтування, що є правом, а що ні. Все, що від нього залишається – страх та обов’язок. Ненадійні основи для розвитку людства.

Протипоставити цьому можна лише свободу як ціль пізнання істини. Свобода не має зводитися до грубого вибору між «добрим» та «злим» (ще один варіант рулетки). Це – доля штучного інтелекту майбутнього. Але для людини майбутнього свобода має означати свободу від такого вибору. Це свобода творити добре і свобода від бажання творити зле. А справедливість не буде вимагати пошуку додаткового критерію, окрім як самоцілі. Можливо в такому контексті свобода може мати образ спільної мети людства.

Чи матиме реформований Верховний Суд внутрішню енергію йти цим шляхом? Питання філософське; можливо, до всіх нас. 500 років тому Мартін Лютер, реформатор, висловився, що у людини немає свободи волі щодо речей вищих себе, але тільки щодо нижчих себе.

Хто кого тримає на ланцюгу: ми систему або вона нас? Чи дійсно справедливість є для нас цінністю. Або ми починаємо про неї говорити лише тоді, коли у нас не вистачає сил діяти свавільно?

Нові судді будуть мати велику владу та імунітет за свої рішення. Вони матимуть всі можливості продемонструвати власну волю і місце, де вони планують розмістити свободу та справедливість. Будемо із нетерпінням спостерігати.



Джерело статті: “http://uainfo.org/blognews/1513963994-chomu-sistema-prava-povinna-zminitisya.html”