Лідія Бебешко: "Читайте, друзі. ))) Шостий день флешмобу, естафету ..."

30

Нояб -0001

Лідія Бебешко: "Читайте, друзі. ))) Шостий день флешмобу, естафету ..."

В Статьи

Лідія Бебешко в facebook:

Читайте, друзі. )))

Шостий день флешмобу, естафету якого я отримав від унікальної майстрині народної творчості Ольги Краснопольської ( Olga Krasnopolska ). Сьогодні мені хочеться п ... оказати декілька своїх останніх робіт, вишитих гладдю. Чомусь мені завжди були до вподоби рушники покоління моєї матері ( детальніше дивіться Ю.Дахно «Материні рушники» ). Серед візерунків таких рушників зустрічається багато самобутніх. Цікаво спостерігати, як один і той же візерунок кожна вишивальниця презентує по-своєму, вносить щось індивідуальне, на свій смак підбирає кольори. Деякі з таких візерунків чимось нагадують мені петриківський розпис. Найбільше мою увагу привертають візерунки з вишиваними птахами. Серед моєї колекції старожитностей є декілька десятків таких рушників у розділі «Пара голубов та щира любов». Якщо вже зайшла мова про материні рушники, то їх невід’ємною частиною у другій половині минулого сторіччя були мережива, якими оздоблювався низ рушників. Також могли бути мережані вставки до рушників – прошви. Одна сільська майстриня по в’язанню мережив казала, що за все життя нав’язала стільки, що можна було б вистелити дорогу до Києва. Я таким похвалитись не можу, але навчитись в’язати гачком мені таки довелося. Через свою любов до старовини, звернув увагу і на мережива. Спочатку брав за взірець давні мережива, а трохи згодом довелося в’язати серветки, комірці та ін.. Сьогодні пропоную вашій увазі, декілька своїх робіт, в’язаних гачком. Судячи з деяких старовинних рушників із моєї колекції, мережива в моєму селі з’явились на початку минулого сторіччя, а точніше в 1920-х роках. Перші мережива були зроблені голкою і мали вигляд невеличких пірамідальних зубчиків . Нитки для в’язання використовувались сирові. Трохи згодом з’явились мережива, в’язані гачком. Перші з них були у вигляді горизонтальної прошви з нав’язаними махрами. Після визволення від окупації, дівчата мого села використали для в’язання мережив маскувальну сітку пілотної частини . Пропоную вашій увазі образок із життя сільської майстрині з розділу «Бувальщини та небилиці с.Москалі». *** Петля за петлею, стовпик за стовпиком, рядок за рядком хутко мелькає гачок у вправних руках вже літньої жінки , яка в’яже дивовижну накидку на подушки . Очі майстрині зосереджені на роботі , руки в’яжуть , а в голові плететься мереживо спогадів . Безтурботне дитинство переплітається із зачарованою юністю , коли вона – австрійка Роза, закохується в офіцера Першої світової війни і наважується покинути рідну домівку заради коханого . Замість торгових лавок , про які так гарно розповідав чоловік , побачила дві довгі лавки попід стінами небагатої хати містечка Любеча . Тільки взаємне кохання і увага чоловіка згладжували тугу за рідним краєм. Несподіваний жах темної ночі , коли представники нової влади вдерлися до хати . Простоволосій, в одній сорочці, вдалося вискочити попід руками бандитів і сховатись в густій кроні дерева . Та не могла стриматись , побачивши катування свого коханого , якого нелюди витягли з хати в спідній білизні і, прив’язавши до кінського хвоста, пустили коня галопом. Почувши жіночий зойк, один з нічних гостей підійшов до дерева і наказав злізти, погрожуючи пістолетом . Зачарований жіночою вродою, поставив вимогу: стати його дружиною або, в разі відмови, погрожував поглумитись і застрелити . Не раз потім пожалкувала , що не загинула разом із коханим . Не довелося б жити з осоружним чоловіком . Тільки й щастя , що Бог не обділив діточками – мала сина і трьох донечок. Та чорна хмара 1933 року не обминула і її хати . Двох донечок , двох її кровиночок, обох разом, в один день, забрала кістлява рука Голодомору . Омила сльозами бездиханні тільця і поховала власноруч в саду, біля колгоспної кузні . Непрохані сльози засліпили очі … Ой , Боже , ж мій Милостивий ! Розцарапаний гачком палець , не болів . Боліло серце .

Примітка : Гой Іван Терентійович працював міліціонером в Любечі . Привіз додому , в Москалі, собі за дружину жінку закатованого білогвардійського офіцера . Роза Іванівна народила йому чотирьох дітей , двоє з яких, донечки Діна та Октябрина, померли від голоду. Іван Терентійович похований на кладовищі в селі Москалі , могила занедбана , ніхто ніколи на неї не приходив . Багато зла за життя зробив небіжчик людям , як чужим , так і односельцям , особливо, при розкуркуленні . Роза Іванівна жила в місті Чернігові з сином Володимиром та донькою Пашею . Приносила в Москалі в’язані власноруч накидки на подушки, продавала і міняла їх на продукти . Одна з накидок зберігається в моїй колекції. ( Ю. Дахно).

Сьогодні естафету флешмобу хочу передати майстрині народної творчості Ірині Ткач ( Ірина Ткач ).



Лідія Бебешко




Лідія Бебешко




Лідія Бебешко




Лідія Бебешко




Лідія Бебешко